НЕ ЗАБУДЬТЕ ПОДПИСАТЬСЯ НА ГАЗЕТУ

Прогноз погоды

  • 01Окт

    Колись, коли дерева були ще великими-великими, книжки були в кожному домі – що в місті, що в селі. Діти брали їх до рук зі своїми першими іграшками. Потім вчились читати і поринали в безкрайній світ книжок.

    Все моє дитинство пов’язане з книжками. Ходити до школи і до бібліотеки я почав одночасно. І десь до 6 класу я перечитав всю сільську дитячу бібліотеку. Як казав гуморист Михайло Євдокимов «Перечитал всю библиотеку в селе. Два раза. Все четыре книги».

    Звісно, книг в тій дитячій бібліотеці, яка була розміром десь 4 на 4 метри, було більше, але я реально до 6 класу їх всі перечитав. І от одного дня бібліотекар повела мене в дорослу бібліотеку, яка знаходилась в великій сусідній кімнаті, і дозволила вибирати книги там. Яке це було щастя!

    Я ходив до бібліотеки щотижня. Правда, в теплу пору року рідше – все ж гра на вулиці з друзями відволікала від книг. А от з приходом осені походи в бібліотеку ставали регулярними. Ввечері, коли вже стемніло, по страшній грязюці (саме грязюці, слово багно якось не підходить - асфальту в селі не було навіть в проектах, це була середина 70-х), під мерехтливі тіні від вуличних ліхтарів, що хитав вітер, йдеш до бібліотеки, закинувши за плечі сітку-авоську з 5-7 книжками. І після цієї непогоди бібліотека казалась такою затишно-затишною. І цей запах книжок, який не можна ні передати словами, ні забути.

    Віддаєш бібліотекарці книги, що приніс, і поки вона їх викреслює, першим ділом перебираєш ті книжки, що перед тобою здали інші читачі, і які ще не повернулись на полицю, знаючи, що люди теж вибирають цікаве. А потім просто йдеш у той відділ, що цікавить, і просто перечитуєш назви книжок, оцінюючи їх по заголовках. Якщо книга зацікавила, відкриваєш і читаєш короткий зміст.

    Записавши нові книжки,  так само по грязюці йдеш додому. Одного разу по дорозі в бібліотеку до мене прив’язалось маленьке руде цуценя, яке я назвав Каштанкою і яка прожила у нас більше 15 років – але то інша історія, варта окремої розповіді).

    Приходиш додому, вчиш уроки, виконуєш свої дитячі обов’язки по господарству, і десь о 21-й залазиш на теплу піч, вмикаєш світло, обкладаєшся подушками і починаєш вибирати, з якої ж книжки почати. Звісно, починав з самої цікавої і читав, читав, читав…

    Десь біля або після півночі прокидалась мати (батьки лягали спати десь о 22-й, бо вранці вставали о 5-й) і зі скандалом зганяла мене з печі, бо вранці треба було о 7-й вставати до школи. І так майже кожного вечора всі шкільні роки…

    І якщо зараз матері заставляють своїх дітей читати, то в мене було навпаки: мати, будучи медпрацівником, завжди кричала на мене, що я забагато читаю при штучному освітленні, а особливо при гасовій лампі, коли не було світла - а його ой як часто не було восени-взимку. Але ж це так цікаво і романтично - читати при мерехтливому вогнику гасової лампи!!!

    Не знаю, яким би було моє життя, якби не книжки. Впевнений, зовсім іншим. Багато в чому книжки визначили мій життєвий шлях. І я жодного разу не пошкодував, що свого часу перечитав стільки книжок.

    Тому мої привітання зі святом і мої побажання Вам, шановні бібліотекарі, від щирого серця.

    Зі святом Вас! Несіть і далі вогонь знань і культури людям, як Прометей. Це нелегка праця, не завжди вдячна, але така Ваша доля, Ваш хрест.

    Будьте щасливі, а Ваша робота хай приносить Вам радість і задоволення.

    І якщо хтось років через 30-40 напише про книжки і бібліотекарів ось такі слова – значить, Ваша праця була не даремною.

    А ще в мене є ось такий значок… Я його бережу як спомин про своє дитинство і юність.

    Ігор Кирієнко.

     

Оставить комментарий

Внимание: Комментарии модерируются, и это может вызвать задержку их публикации. Отправлять комментарий заново не требуется.